Зараз нам важко уявити наше життя без котів та кішок, як домашніх тварин.
Але ці тварини також колись були повністтю вільними та не знаходили спільної мови з людьми.
За різними оцінками, одомашнення котів могло розпочатися 9-10 тисяч років тому, коли люди почали змінювати свій спосіб життя та харчування. Кочівники перейшли до більш осілого способу життя – крім полювання і збирання вони почали займатися землеробством і розведенням тварин. Одомашнення котів, ймовірно, почалося зі "співпраці" між дикими котами (Felis silvestris) та землеробами у регіоні Близького Сходу під назвою "Родючий півмісяць". Коти полювали на гризунів, тому людям було вигідно тримати хижаків поруч. Учені змогли відстежити найдавніші ознаки одомашнення котів у регіоні Родючого Півмісяця вздовж річок Тигр і Євфрат. Цю так звану "колиску цивілізації" раніше вважали місцем, де вперше почалася історія домашнього кота. Потім коти мігрували до Європи та на схід від Родючого півмісяця разом із розвитком сільського господарства та торгівлі. Люди возили котів сухопутними та морськими торговими шляхами, щоб ті ловили щурів і просто складали їм компанію. Комплексне дослідження генів котів показало, що навіть після того, як коти прийшли в наше життя, вони майже не змінювались багато тисячоліть, пише National Geographic. Науковці виявили дві основні лінії котів, які передували сучасним домашнім котам. Для цього вони дослідили ДНК понад 200 котів, зокрема стародавніх румунських котів, єгипетські мумії котів і сучасні екземпляри африканських диких котів. Дослідники вважають, що перша хвиля приручення котів відбувалася приблизно 9 тисяч років тому на Близькому Сході. Мишей і щурів приваблювали врожаї та інші побічні продукти сільського господарства, а коти, ймовірно, слідували за популяціями гризунів і наближалися до людських поселень. "Ймовірно, так відбулася перша зустріч між людьми та котами. Справа не в тому, що люди взяли котів і посадили їх у клітки", – каже співавтор дослідження Клаудіо Оттоні з Левенського католицького університету. Друга хвиля приручення відбулася у Стародавньому Єгипті, а потім коти поширилися у Середземномор’ї та більшій частині Старого Світу. Коти тисячі років жили поруч з людьми, перш ніж їх одомашнили. За цей час їхні гени мало змінилися порівняно з генами диких котів. Але деякі зміни все-таки виникли у приручених котів відносно нещодавно – шерсть із окрасом таббі. Таббі – це плямисті й смугасті відмітини на шерсті котів переважно темного кольору (такий окрас мають бенгальський кіт, єгипетська мау, очеретяний кіт тощо). Вчені виявили, що рецесивний ген (алель), відповідальний за візерунок таббі у 80% сучасних котів, з’явився не раніше Середньовіччя. Він виник ще в Османській імперії, а пізніше став поширеним у Європі та Африці. Однак лише у ХVІІІ столітті ці відмітини стали настільки поширеними, щоб їх асоціювали з домашніми котами."Одомашнення котів на ранніх стадіях могло вплинути в основному на деякі особливості поведінки, а фізичні та естетичні відмінності, можливо, виникли лише нещодавно. Схожа картина пізньої появи інших фенотипових ознак спостерігалася у курей, водночас у коней диференціація кольору шерсті з’явилася на ранній стадії одомашнення".
група науковців виявила, що через відстань генетична подібність між популяціями котів у різних куточках зменшується. Наприклад, генетика котів у Західній Європі суттєво відрізняється від генетики котів у Південно-Східній Азії. Дослідники також підкреслюють відмінності між домашніми котами та іншими прирученими тваринами, зокрема кіньми і собаками. "Насправді ми можемо називати котів напівдомашніми, тому що якби ми випустили їх у дику природу, вони, ймовірно, все ще полювали б на шкідників змогли б вижити та розмножуватися завдяки своїй природній поведінці". На відміну від собак та інших одомашнених тварин, люди не сильно змінили поведінку котів під час процесу приручення. Це вкотре доводить, що коти – особливі тварини. І в певному сенсі саме коти "приручили" людей.